Розвиток туризму в соціально-економічній системі гірських територій України

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 051 – Економіка. – ВНЗ «Національна академія управління», Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена розробці та науковому обґрунтуванню теоретичних засад, методичного підґрунтя, концептуальних підходів, моделей і тактичних дій щодо розвитку туризму як інтегрованої складової соціально-економічної системи гірських територій України задля забезпечення її стійкості та ефективності. За змістовим наповненням загальний обсяг дисертаційної роботи складають три розділи, об'єднані спільною метою дослідження. У роботі здійснено узагальнення та конкретизацію теоретико-методологічних засад розвитку туризму в соціально-економічній системі гірських територій; проведено методичне обґрунтування системи показників та здійснено емпіричний аналіз стану туризму на прикладі Закарпатської області; удосконалено концептуальні підходи до розвитку туризму через розробку авторської моделі, стратегічного інструментарію та тактичних рішень. У першому розділі здійснено детальний аналіз наукових підходів до визначення поняття «система» та її властивостей. Опрацьовано праці українських і зарубіжних дослідників (Л. фон Берталанфі, В. Бех, І. Дудник, Л. Завідна, В. Левицький та інші) щодо основних ознак і властивостей систем – цілісності, ієрархічності, взаємодії з середовищем, динамічності, керованості. На цій основі розкрито сутність і значення категорії «соціально економічна система», підкреслено її відкритість, взаємозалежність елементів і складність, зумовлену багатоманітністю економічних, соціальних, культурних, політичних та екологічних компонентів. Доведено, що туристичний сектор є відкритою й водночас складною системою, яка активно взаємодіє з глобальними економічними, політичними та соціокультурними процесами. Здійснено чітке розмежування понять «економічний розвиток» і «економічне зростання», що не мають ототожнюватися, оскільки перше відображає якісні, здебільшого інноваційні зміни (впровадження «розумних» туристичних технологій, цифрових платформ бронювання), тоді як друге є кількісним показником динаміки валової доданої вартості, який може зумовлюватися кон'юнктурними чи спекулятивними чинниками. Проведено осмислення 2 категорії «сталий розвиток», запропоновано трикомпонентну модель «Суспільство – Економіка – Природа» як основу для аналізу впливу туризму на сталість соціально економічної системи. Розкрито роль і місце туристичної складової в розвитку соціально-економічної системи гірських територій. Проведено компаративний аналіз понятійного поля туристичної системи (туризм, туристична діяльність, продукт, індустрія, сфера, галузь, сектор, комплекс, бізнес, ринок, кластер, система), що дало змогу виокремити ключові елементи туристичного процесу на гірських територіях. Систематизовано можливості, які туризм гірських територій надає різним категоріям учасників – туристам і візитерам, місцевому населенню, територіальним громадам та державі, а також запропоновано авторську матрицю взаємодії компонентів соціально-економічної системи гірських територій з туристичною складовою (туризм, сільське господарство, промисловість, екологія, культура, населення, інфраструктура). Проведено комплексний аналіз існуючих методів оцінювання розвитку туризму – експертного, економіко-статистичного та економіко-математичного моделювання, зокрема моделі загальної рівноваги. Здійснено порівняльний аналіз провідних міжнародних методик оцінювання туризму (TSA, SF-MST, ETIS, OECD Indicators), визначено їхні переваги й обмеження. Окремо розглянуто екологічну й безпекову складові оцінювання розвитку туризму в контексті деструктивних наслідків зміни клімату для туристичного сектору. У другому розділі здійснено наукове обґрунтування вибору сукупності показників для оцінювання розвитку туризму гірських територій. Доведено, що децентралізація влади, поєднана з викликами воєнного стану, суттєво трансформувала умови функціонування туристичної галузі в гірських громадах, змістивши фокус туризму на внутрішні подорожі, волонтерську участь, оздоровчі та етнокультурні форми. На основі синтезу міжнародних і вітчизняних методик запропоновано авторську систему показників, що охоплює шість підходів – глобально-системний (макроекономічний), мікроекономічний, поведінково антропологічний, цифровий, екологічний та безпековий, – з наведенням розрахункових формул і розшифровкою складових. Розкрито науково-методичний підхід до оцінювання туристичного потенціалу соціально-економічної системи гірських регіонів на основі структурованого анкетного опитування представників органів місцевого самоврядування, туристичного бізнесу, культурних установ та інших стейкхолдерів (52 валідні відповіді). Сформовано п'ять міждисциплінарних груп показників – економічні, соціокультурні, інфраструктурні, природно-екологічні та інноваційні – по п'ять релевантних змінних у кожній. Результати опитування виявили нерівномірний і фрагментарний розвиток туризму в гірських громадах: 3 наявність культурної активності та природоохоронних територій поєднується з інфраструктурною відсталістю (середня оцінка інфраструктури – 2,4 бала з 5), низьким рівнем офіційної зайнятості та слабкою інноваційною динамікою (лише 25% громад реалізували туристичні стартапи). Аналіз відкритих питань анкети дав змогу виокремити шість ключових акцентів респондентів: ключові ресурси з найбільшим потенціалом, недовикористані ресурси, очікування туристів, партнерства та інвестиції, стратегічні дії, грантові можливості. Проведено аналіз розвитку туризму в соціально-економічній системі гірських територій на прикладі Закарпатської області. Здійснено аналіз абсолютної та відносної зміни податкових надходжень від туристичного сектору в розрізі областей України за 2021–2023 рр. із визначенням середньої інтенсивності зміни, що засвідчило стійке зростання надходжень у Закарпатській та Івано-Франківській областях на тлі падіння у прифронтових регіонах. Проведено диференціацію внеску територіальних громад Закарпаття у формування туристичного збору за 2021–2024 рр., виявлено територіальні хаби-лідери (Полянська, Баранинська, Ужгородська територіальні громади) та обґрунтовано чинники їхнього лідерства – бальнеологічну спеціалізацію, ефект просторової синергії та мультифункціональність відповідно. У третьому розділі запропоновано концептуальну модель розвитку туризму в соціально-економічній системі України, що трансформує традиційну рекреаційну галузь у системний інструмент забезпечення економічної стійкості та відновлення людського капіталу. Аргументовано введення авторського поняття «гуманітарно-економічний коридор туризму» – територіально-просторової системи взаємопов'язаних регіонів (депресивних, транзитних і приймаючих), у межах якої туристична діяльність забезпечує перерозподіл фінансових, людських і соціальних ресурсів. Розроблено функціонально-системну характеристику коридору за сімома блоками – економічним, інституційним, гуманітарним, реабілітаційним, екологічним, культурно-антропологічним та безпековим, – кожен з яких супроводжується конкретним механізмом реалізації. Концепцію підтверджено емпірично: аналізом динаміки та структури туристичного збору в Україні за 2021–2025 рр. (зростання на 31,5% у 2025 р.) та оцінкою просторової концентрації туристичного збору, яка засвідчила формування Карпатського туристичного кластера (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська області) як стійкого «приймаючого» сегмента гуманітарно-економічного коридору. Розроблено підхід до визначення стратегічних пріоритетів розвитку туризму на гірських територіях, що інтегрує три авторські управлінські інструменти. «Фільтр пріоритетності» – багатокритеріальна методика поетапного відбору напрямів розвитку (екотуризм, гастрономічний туризм, рекреаційна інфраструктура) за економічними, 4 екологічними та соціальними критеріями. Економічна модель «Квадрант стратегічної селекції» класифікує гірські громади за рівнем природного потенціалу та готовністю стейкхолдерів (чотири квадранти з диференційованими управлінськими стратегіями). Концепція «Преміального обмеження» трансформує природоохоронний статус території з обмеження на конкурентну перевагу через створення ексклюзивних високовартісних туристичних продуктів. Додатково запропоновано показник «інноваційної резистентності», що комплексно оцінює здатність території до адаптації, впровадження нових технологій та цифровізації. Розкрито організаційні засади формування та реалізації тактичних дій щодо розвитку туризму. Запропоновано модель «тактичного розвитку туризму гірських територій» на засадах концепції Tactical Ruralism (адаптованої версії тактичного урбанізму), яка трансформує підхід від капіталомістких довгострокових проєктів до системи гнучких інтервенцій швидкого реагування («quick wins»). Обґрунтовано доцільність інтеграції цифрових інструментів, зокрема QR-паспортів туристичних атракцій і маршрутів, для систематизації недооцінених ресурсів громад. Узагальнено структурні компоненти моделі (інфраструктурний дисбаланс, кадровий вакуум, «стратегічна стагнація», цифровий розрив) та запропоновано механізми їх подолання через мікроінфраструктурні рішення, гнучкий територіальний брендинг та міжмуніципальну кластерну співпрацю. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання розроблених теоретичних узагальнень, методичного інструментарію та науково-практичних рекомендацій органами місцевого самоврядування, туристичними адміністраціями та суб'єктами туристичного бізнесу гірських територій України для стратегічного планування, обґрунтування інвестиційної привабливості туристичних проєктів та формування адресної державної й регіональної політики.