Правове регулювання екологічної стандартизації в Україні

Abstract

Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – «Право»). – Вищий навчальний заклад «Національна академія управління», Київ, 2026. Метою дослідження є розробка науково-теоретичних засад правового регулювання екологічної стандартизації, вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем екологічно-правової доктрини, формулювання пропозицій щодо вдосконалення екологічного законодавства України в частині правового регулювання екологічної стандартизації. У дисертації встановлено, що поняття екологічного стандарту є похідним від родового поняття «стандарт». У зв’язку з відсутністю визначення поняття екологічного стандарту на рівні закону проаналізовано раніше діюче законодавство, яке врегульовувало це питання та було основою формування відповідної правової думки. Досліджено також співвідношення понять «стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища» та «стандарти екологічної безпеки». Зроблено висновок, що екологічні стандарти є родовою категорією, що включає в себе три основні підсистеми (види): 1) стандарти в галузі забезпечення екологічної безпеки; 2) стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища; 3) стандарти в галузі використання природних ресурсів. Екологічний стандарт може включати в себе одночасно ознаки як кожної такої підсистеми окремо, так і всіх їх одночасно. Досліджено ознаки екологічних стандартів, якими визначено такі: 1) є нормативним документом; 2) заснований на консенсусі; 3) приймається лише визнаним органом; 4) зазвичай не є нормативно-правовим актом та є обов’язковим лише у окремих випадках. Досліджено також окремі класифікації екологічних стандартів. За наслідками дослідження сформульовано власне авторське поняття екологічного стандарту. Екологічним стандартом є необов’язковий для виконання нормативний документ, який містить інформацію стосовно режиму використання й охорони природних ресурсів, вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, методів контролю за станом навколишнього природного середовища, інших питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища та використанням і відтворенням природних ресурсів чи екологічної безпеки, є таким, що розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, і встановлює призначені для загального і багаторазового використання інструкції, правила або характеристики, який, однак, стає обов’язковим для виконання у разі встановлення його обов’язковості нормативно-правовими актами, зокрема, коли посилання на нього містяться у відповідних технічних регламентах. За результатами проведеного аналізу встановлено, що поняття екологічної стандартизації є видовим поняттям стандартизації. Досліджено підходи до розуміння поняття стандартизації та екологічної стандартизації у науці та законодавстві. Зроблено висновок, що розуміння стандартизації як діяльності є найбільш прийнятним для її вивчення у юридичному значенні. Досліджено мету, функції та об’єкти екологічної стандартизації. Кінцевою метою екологічної стандартизації визначено охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Спеціальними функціями цієї стандартизації є природоохоронна, антропозахисна, функція відновлення (реконструкції) знищених чи пошкоджених об’єктів природи, керованого розвитку природи. Об’єкти екологічної стандартизації розглянуто широко та включено до них природні ресурси, природні і природно-антропогенні комплекси, ландшафти, сукупність умов, безпечних для життя і здоров’я людей, навколишнє природне середовище, екосистеми та життя і здоров’я громадян тощо. З огляду на нормативне розуміння екологічної стандартизації як діяльності запропоновано екологічну стандартизацію розглядати як різновид юридичного процесу. Зроблено висновок, що екологічна стандартизація є сукупністю еколого-правових правовідносин, які послідовно виникають та регулюються процесуальними нормами, які містяться в екологічному матеріальному праві. За наслідками дослідження сформовано визначення поняття екологічної стандартизації. Екологічною стандартизацією у правовому її значенні є сукупність еколого-правових правовідносин, які регулюються нормами екологічного процесуального права, послідовно виникають між визначеними законодавством суб’єктами (центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації та реалізує її, національним органом стандартизації, технічними комітетами стандартизації, підприємствами, установами та організаціями) у зв’язку з їх діяльністю щодо установлення нормативних положень і спрямовані на досягнення оптимального ступеня впорядкованості об’єктів екологічного права. Запропоновано визначати таку ієрархію доказовості щодо небезпечності нехарчової продукції в частині стандартів, яка має виглядати наступним чином: 1) регіональні стандарти щодо забезпечення безпечності продукції відповідно до міжнародних договорів України; 2) національні стандарти інших держав щодо забезпечення безпечності продукції, гармонізовані з відповідними європейськими та міжнародними стандартами відповідно до міжнародних договорів; 3) стандарти України щодо забезпечення безпечності продукції (крім національних, що гармонізовані з відповідними європейськими). Визначено, що суб’єктами, які загалом складають організаційно-правовий механізм екологічної стандартизації в Україні, є: 1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації; 2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації; 3) національний орган стандартизації; 4) технічні комітети стандартизації; 5) підприємства та організації, що здійснюють стандартизацію. Досліджено правове становище цих суб’єктів в організаційно-правовому механізмі екологічної стандартизації в Україні. При дослідженні організаційно-правового механізму екологічної стандартизації в Україні звернуто увагу на необхідність вирішення проблеми співвідношення повноважень між національним органом стандартизації та технічними комітетами у зв’язку з існуванням корупційних ризиків та незацікавленості національного органу стандартизації у розвитку технічних комітетів внаслідок «конфлікту повноважень». Запропоновано передати окремі повноваження національного органу стандартизації керівній раді цього органу або ж Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства України. Обґрунтована також доцільність надати зазначеному міністерству повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю національного органу стандартизації. Досліджено систему екологічних стандартів в Україні як правового результату екологічної стандартизації, за наслідками якого запропоновано розробити комплексний національний стандарт «Система охорони та захисту лісових ресурсів в Україні». Він повинен обов’язково містити: 1) оновлену екологічну та лісову термінологію; 2) основні засади системи управління в лісовій сфері; 3) основні механізми раціонального та екологічно обґрунтованого ведення лісового господарства; 4) алгоритм визначення шкоди, завданої лісовому фонду з використанням спеціальних формул та коефіцієнтів, що максимально враховують якісні та кількісні показники лісових ресурсів; 5) передові способи боротьби зі спробами неправомірної експлуатації лісу. Проаналізовано особливості правової природи юридичної відповідальності у сфері екологічної стандартизації. Визначено, що у науці поширеним є виокремлення екологічно-правової відповідальності, що, однак, не створює нової форми юридичної відповідальності. Досліджено особливості адміністративної, кримінальної, дисциплінарної та цивільної відповідальності за правопорушення у сфері екологічної стандартизації в Україні. Запропоновано забезпечувати належну якість робіт із екологічної стандартизації встановленням спеціального складу адміністративного правопорушення «Порушення порядку здійснення робіт із національної стандартизації». Сформульовано сукупність комплексних напрямів удосконалення екологічної стандартизації в Україні, якими визначено: а) удосконалення екологічної стандартизації з урахуванням міжнародного досвіду окремих країн; б) удосконалення екологічної стандартизації, спрямованої на приведення законодавства України до стандартів ЄС; в) удосконалення екологічної стандартизації з урахуванням вітчизняного досвіду. За наслідками дослідження сформульовані пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України. Дисертація має практичне значення. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі (для подальших наукових досліджень щодо правових засад екологічної стандартизації в Україні), у нормотворчій діяльності (для вдосконалення чинного законодавства України в частині правового регулювання екологічної стандартизації та підготовки проектів нормативних актів, що врегульовують екологічну стандартизацію), у правозастосуванні (під час застосування норм права, які регулюють екологічну стандартизацію в Україні) та в освітньому процесі (при викладанні освітніх компонентів: «Екологічне право та сталий розвиток», «Екологічна безпека Сталого розвитку»).